Пам’яті Костянтина Бахмацького

Пожартував між нами побратим мій на світанку.
Мовляв відсутні атеїсти на війні.
Сказав, пішов, залишив мене тет-а-тет з цигаркою,
Очами мокрими писати роздум на облупленій стіні.

Чи знаю Бога я? Чи є в житті моєму хоч краплина віри?
Як зрозуміти що під захистом Його гуляю по мінованій землі?
Чи Костя догоряючи тієї ночі Його бачив?
Та Ні! Не так! Чи бачив Бог як Костя помирав?

А знає Він як б’є у груди суха цифра 200?
За нею ім’я брата і холоне в жилах кров?
Чи плаче Бог як мовчки виєм ми за побратимом?
І після всього: Бог то є любов?

Я інженер - мені властивий сумнів.
Я зношена людина і мені властивий плач.
Як через дику втому ніг не відчуваю часто...
Так на війні не чую я Тебе, пробач.

Мій читачу, ти помолись тому Хто тебе чує… поки…
А ми глухі пішли в поля, бо є роботи…..