Питають нас близькі та рідні душі

Питають нас близькі та рідні душі,
Чи все у нас удосталь на війні...
Шукаю слово аби хиткий спокій не порушить?
Як змалювати що важливо в темні дні?

Я так скажу, про те чого не вистачає,
Не вистачає співу вранішніх пташок.
Бракує звісток з дому про банальне,
Як діти в ліжку на ніч слухають казок. 

Ти розкажи мені дрібнот, моя Кохана,
Про те як сусід зверху вже дістав...
В суботу вранці злючий перфоратор.
Твій сон тендітний стуком увірвав.

А я подумаю що він хоч і негідник,
Мені зробив найкращий комплімент.
Він вірить в нас, вкладає в хату кошти.
Я дякую йому хоч він і дивний паціент. 

А може, мамо, ти мені розкажеш?
Як пахнуть під під'їздом квітники.
Про те що через брак ресурсу,
Відром їх поливати мають двірники...

І я подумаю що то насправді подвиг, 
Нехай війна, тривоги, біль утрат і жах.
Ці люди роблять все для того,
Як барвами прикрасить мій додому шлях.

Коти, паскуди, вщент розбили порцеляну, 
Собака втік і тиждень десь в багні блукав,
У старшого в кишені сигарети...
І запах ввечері неначе він бухав...

Не вдосталь нам простих історій з дому.
Бо кожна з них то сенсаційна новина.
Послухати бракує колискову,
торкнутися бракує до чола.

Бракує знати нам, що світ навколо, 
То трошки більше, аніж лють, вогонь, зола.